Чесний блог про особистий досвід психотерапії

Позитивні афірмації, коучинг, молитви і люди кажуть – «на ображених балкони падають», образи потрібно відпускати, прийняття в житті головне і будь щасливий. І ось мені вже 34 роки, і хоч балкони досі на місцях, з образами я так і не розібралася – вони виникають і виникають. Це не одна і та ж образа, що виникла 20 років тому і до сих пір з’їдає щастя (хоча в житті і так буває), це не маленькі байдужі образи на касира в супермаркеті, які псують настрій, але життю не загрожують. Це звичайні образи, які ранять, і довгий час я відчувала почуття провини тому, що вони взагалі з’являються. Поки не дізналася, що образи – це нормально.

«Якщо ви зараз відчуваєте образу, це означає, що ви відчуваєте образу» – говорив Ігор Погодін в одному з ефірів. «Образа складається з почуття жалості до себе і злості, – говорив Геннадій Мустафаєв на інтенсиві, – але з дитинства нас вчать тому, що злитися погано».

Злитися погано, ображатися небезпечно, приймати не виходить – як жити в цьому світі нездійсненних правил?

Правильна відповідь – ніяк. Точно таку ж відповідь на питання «Як відпускати образи». Аж ніяк. Немає ніякої техніки, яка дозволяє відпускати образи. І з цього твердження все тільки починається.

Техніки немає, але рекомендації є. І ці рекомендації зовсім не схожі на зведення правил вихованої людини, яка шанує мораль і веде себе правильно. Ці рекомендації етичні і чесні, і, з особистого досвіду, жити з ними приємно.

ПРАВИЛО НОМЕР 1

Переживати. Про переживання в цьому блозі вже багато написано і сказано – життя корисніше переживати, в контакті краще бути присутнім, а всі відомі позначені почуття мають право на існування. Образи – в тому числі і до них теж стосується це слово – переживання.

Взяти, забути, відпустити – це камені, які ми трамбуем в свої шлунки і заливаємо бетоном. Образа начебто і перестає гризти шию (або що вона у кого гризе), але продовжує існувати. Глибоко всередині, кожен раз несподівано виникаючи і наново.

Це історія про образи, які можна носити все життя, і не знати, що це вони отруюють повітря, відносини і те саме щастя, за яким всі ганяються.

Непрожиті образи – небезпечні. А так як дорослій людині зрозуміло – без образ жити найчастіше не виходить, то вихід тут один – не відвертатися.

Якщо вас образили – переживайте. Зліться, пожалійте себе, плачте, обговорюйте питання з близькими людьми (а краще з психологом), копайтеся в цьому стільки, скільки вам треба.

Перевірено – працює. Пережита образа випаровується відразу ж після вкладення в неї проживання, еквівалентного тяжкості образи. От наскільки це серйозно, настільки сильні переживання.

Більш того, це працює і з образами, які носиш роками.

ПРАВИЛО НОМЕР 2

Дорослішайте. І це абсолютно новий погляд на образи (для мене), про який я дізналася на одному з ефірів Психологічного вівторка. Якби хтось колись сказав мені, що корисно дивитися на образи і з цього боку, хто знає, може бути, я швидше б подорослішала. У будь-якому випадку, інформація приходить, коли до неї готовий. Ділюся: образа найчастіше є симптомом. Вона означає, що процес дорослішання вашого призупинено або порушений. Образа – це почуття маленької людини. Ми можемо ображатися на тих, хто більше нас, а якщо образи хронічні, то завжди хтось більше і це не є ознакою розвитку.

Ви знаєте людей, які все життя на когось ображаються? Завжди хтось у чомусь винен і цей хтось може бути навіть погодою. На жаль, я так. На щастя, це не я, але підтримувати стосунки з такими людьми досить важко. У тому числі і тому, що ризикуєш сам стати вічно винним.

Але це про хронічних скривджених, а стосується це твердження до «здорових» образ у відповідь на образливі дії?

Застосуємо! Аналіз двох моїх минулих образ показав, що саме той факт, що в певний момент я дала близькій людині більше влади над собою і таким чином стала «маленькою» – і породила можливість завдати мені болю. Певна залежність від близької людини, в яку рано чи пізно може потрапити кожен – вразливе місце. Вас можуть образити, не питаючи.

І це не говорить про те, що близькі люди небезпечні, а близькі стосунки будувати собі дорожче. Це говорить тільки про інший погляді на образу, якщо вона в таких відносинах виникає.

«Якщо ви відчуваєте образу, є сенс задуматися і переформатувати питання «як відпустити образу» в «як мені хочеться зрости».

Бінго! Не відпустити, забути і перестати ображатися, а як вирости в кожній конкретній ситуації і повернути собі рівний з кривдником розмір.

Це гра у вищій лізі, вам так не здається? Мені здається, це те місце, звідки можна розвиватися. І розвиток це може бути викликано навіть образою, ну не чудово?

І ось що я хотіла б додати. Я багато років аналізувала образи на предмет їх співвідношення з градусом переживання, намагалася змінити ставлення до колись близьких людям, які ображали, позбавляючи їх статусу «близький». Але це нічого не вирішувало. Почуття живуть автономно від мозку і якось так сталося з нашою (або моєю психікою, розумом я розумію, що образила себе сама (припустимо), а ситуація не варто переживань. Я навіть інших людей на гвинтики розбирала, пояснюючи собі, чому він так вчинив(ла) і знаходила в цьому слабку втіху, розуміючи, що ситуація дійсно не варто повернень.

І це все-одно не спрацьовувало. Якщо я відчуваю, я відчуваю – нічого з цим не зробиш аналізом.Зробити можна тільки переживанням, але ось в чому питання – переживати самостійно нереально.  Тільки контакт, тільки реальне спілкування сприяють тому, щоб проживати те, що проживати належить.  Виходом для мене стала особиста терапія і курс «Навчання практичної психології і гештальт-терапії».  Це ті місця, де гарантія переживання – якість.