Психотерапія «тут і зараз» – як з нею впоратися?

Чесний блог про особистий досвід психотерапії

Щоб не відволікатися від психотерапії в перервах між сесіями програми і не платити психологe за особисту терапію (що дуже важливо, погодьтеся, ми повинні виконувати домашні завдання в трійках. Пам’ятаєте, я про них говорила?

Так от, трійка (може бути четвірка) – це три людини з групи, які зустрічаються один раз в тиждень, щоб побути на деякий час клієнтом, терапевтом і спостерігачем.

ТАК МИ «ПРИМІРЯЄМО» ПРОФЕСІЮ.

І вчимося особистої терапії та супервізії.

Суть експериментів описана у «Практикумі по гештальт-терапії» Перлза, Гудмена і Хефферлина (до речі, їх корисно проходити навіть самостійно).

Перший наш експеримент і практика полягав в «тут і зараз» – описі наших почуттів, відчуттів і дій без вчора і завтра, без оцінки та суджень.

ДУМАЄТЕ, ЦЕ ЛЕГКО?

Всі «клієнти» – а ми ж по черзі стаємо клієнтами, терапевтами та спостерігачами – вичерпувалися через хвилину, а говорити потрібно, як можна більше. В ідеалі – 15 хвилин на кожного.

Це складно – зловити себе на не просто сьогодні, а зараз.

Ось зараз я пишу цю статтю, сиджу на кухні, їм морозиво і нервую, тому що мене постійно відволікають діти і я б хотіла, щоб вони вже були досить дорослими, щоб гуляти на вулиці самостійно.

Я в передчутті, в очікуванні і трохи хвилююся. В моїй голові купа списків і завдань, які я не виконую вчасно. Я рідкісний прокрастінатор і відклала все на останні дні, тому втомлююся і нервую.

І ОСЬ ТАК НА 15 ХВИЛИН ТЕКСТУ.

Спробуйте? До речі, вдома це виявилося простіше і легше, ніж у трійці. Не знаю чому, але ми не могли описати свої почуття більше, ніж у 10 словах і не знали, які задавати один одному питання.

Щоб поле контакту запрацювало, потрібно не просто виконувати експеримент, а бути зацікавленим в іншій людині.

Особливо, це стосується ролі терапевта, коли потрібно задавати питання, а ти не знаєш, що запитати. Тому що «в животі» нічого не відбувається.

У той же час, якщо щось і зачепило, то це не має відношення до експерименту і розмова може піти в протилежну сторону.

У нас на першому практикумі саме так і вийшло. Ми дружно намагалися вести себе, як клієнт, терапевт і супервізор, а скотилися в звичайну бесіду, яка, все ж, була не зовсім звичайною.

Тому що, нехай не по-книжному, але поле контакту почало працювати.

Наступний експеримент вдвічі складніше, і я намагаюся розібратися в ньому вдома, але толку мало – нічого не виходить у мене без графіка і терапевта.