Вибіркове бачення, мислення, розуміння. Як охопити все і одразу

Чесний блог про особистий досвід психотерапії

Тема цієї статті спливла, як повітряна куля, яку я довго намагалася ховати в воді.  Уявляєте цю кулю і з якою силою вона виринає?  У кулі очевидно є агресія, а я свою довго-довго заперечувала, вважаючи її чимось ганебним і неправильним.

 ХОРОШІ ДІВЧАТА НЕ ЗЛЯТЬСЯ, НІЧОГО НЕ ХОЧУТЬ І НІЧОГО НЕ ЗМІНЮЮТЬ З ТАКИМ ПОЛОЖЕННЯМ РЕЧЕЙ

Приблизно так я думала більшу частину свого життя, запихаючи повітряну кулу своїх бажань, пристрастей, амбіцій і агресії глибоко під маску хорошуої людини.  Мене вистачило на 30 років, агресія перемогла і мені довелося подивитися на неї заново.

Виявилося, моє бажання вчитися – це агресія.  Досягати – агресія.  Просто чогось хотіти – агресія.  І щось міняти в житті – вона сама.  Якщо подивитися на еволюцію людини, доводиться визнати – без агресії вона б не відбулась.  Літак, машина, корабель – все це результати агресії і бажання полегшити своє існування.

Агресія – легальна, а я все життя думала, що це порок, але мова навіть не про це, а про те, що як тільки я дізналася, що мої бажання і амбіції нормальні, я тут же почала втілювати все, у всіх напрямках і відразу .  Моя агресія спрацювала на всі 4 сторони, а їх, звичайно, не 4, а всі 4000. Але я була так захоплена своїм розвитком, що не помітила, як у моєму житті з’явився виборчий зір, мислення і розуміння.

 Я ДУЖЕ ХОТІЛА ВСЕ І ВІДРАЗУ, АЛЕ ОБИРАННЯ ВИБОРЧЕ

Розвиток йде своєю чергою, психіка змінюється поступово, зміни в житті настають відповідно до розширення можливостей прийняти ці зміни, а все і відразу осягнути неможливо, незважаючи на агресію, якої я дала право бути і творити.

Перше розуміння того, що я щось пропускаю сталося на другому перегляді відео Ігоря Погодіна про ту ж агресії.  Другий перегляд стався через 5 місяців  після першого, і я просто розгубилася від того, що виявилося – відео я дивлюся як в перший раз, але беру з нього абсолютно нову інформацію.  Як же так?  – думала я – адже я дуже уважна?

– Як же так?  – запитала я у особистого терапевта, – чому я стільки пропускаю, хоча все у мене в руках?

ЧОМУ МИ ВЗАГАЛІ УПУСКАЄМО МОЖЛИВОСТІ?

Адже як часто буває – життя, роботу, відносини можна було змінити вже давно, а ми починаємо це розуміти тільки через час, якщо взагалі розуміємо.  І нехай я вже змирилася до другого року терапії, що попередні 30 років життя не змінити, але коли мені стало очевидно, що я щось не змінюю, навіть коли вже прийняла рішення змінити, мені стало не по собі.  Виходить, вся робота, вольові зусилля, тверді рішення і бажання марні?  А змінитися я можу тільки в своєму темпі і графіку?

– Ти рухаєшся в тому темпі, в якому можеш рухатися зараз, – сказала мій психотерапевт і ми присвятили цілу сесію розбору того, який у мене темп і чому не потрібно себе за нього лаяти.  Але ось це виборче розуміння мене не відпустило.  Все ж хочеться бути надлюдиною, яка все сприймає з першого разу.

Якщо ви ловили себе на тому ж, я сподіваюся стаття допоможе вам ще раз зрозуміти, що свій темп – це добре.  Виборчий зір існує і ми кожен день вибираємо, а те, що деякі речі доходять до нас через деякий час – необхідний закон розвитку, коли все відбувається крок за кроком і відповідно до асиміляції отриманого раніше.  І цей процес волею не прискорюється.  Прискорюється тільки вільним вибором і переживанням.  І психотерапією, хоч це довга історія.  Довга, але дозволяє зрозуміти і прийняти – охопити все і відразу неможливо.  Але це не привід нічого не охоплювати:)